Представляємо Вашій увазі спеціальний додаток до тижневика "Коментарі" - "Чого хоче Нова Європа"
Чи справді Україна так само, як Чехія, Польща, Угорщина і Словаччина 20 років тому, стоїть сьогодні перед стратегічним вибором у європейському напрямку? Так. Однак ні в кого немає ілюзій. Це вибір не раю, а кращого стандарту. Це більше вибір моделі, у якій кожен сам створює національний добробут. Двадцять років тому об’єднання з Європою дало країнам Вишеградської групи потужний імпульс. Наскільки він був потужним, видно у порівнянні з Україною. Тоді наші економіки, наші суспільства були на схожому рівні. Мету становили німецькі чи французькі стандарти. Сьогодні ці двадцять років відділяють наші економіки, хоча вони, на щастя, не порізнили суспільств і симпатій. Ми й далі хочемо грати в одній центральноєвропейській команді спільно з Україною і робити висновки із складних уроків. Цьому присвячений сьогоднішній додаток.
Вишеградська, як і європейська співпраця становить прекрасний приклад такого складного уроку. Це шлях зусиль, конкуренції і вимогливої кооперації, а іноді й умінь справлятися зі складним минулим. Але коли ми озираємося на ці двадцять років, ні в кого не виникає сумнівів, що результат був вартий старань і варто докладати зусиль надалі. Співпраця цих держав була заснована на ідеалах дружби й упевненості, що разом ми краще впораємося на європейському ринку. Значною мірою це вдалося. Сьогодні Вишеград – це марка, яку впізнають на світі. Торгівельний обмін V4 із Німеччиною належить до найбільших у ЄС, Франція має з V4 більші обороти, ніж з Китаєм. Американці говорять про нас, як про регіон, а не окрему державу, газова криза 2008 року показала Росії, що цю групу тісно об’єднує взаємна підтримка, а в Раді ЄС держави V4 разом мають стільки ж голосів, як Франція і Німеччина разом. Наш спільний голос враховують і разом з Україною, якщо ж Україна колись стане членом європейської спільноти, то на нього зважатимуть іще більше.
Однак не політика становить силу наших країн. Це сила громадян, творчих починань у бізнесі, культурі і громадянському суспільстві. На кожній з наших держав лежить тінь корупції, від якої ми хочемо звільнитися, і у кожній з наших держав громадяни працюють, щоб життя стало чеснішим. Мета спільної діяльності полягає не тільки у збагаченні народів, а й у впевненості, що всі мають рівні права, зокрема, право на щастя і порядне життя. Як держави, уряди, так і громадяни. А чи буде використано цей потенціал, вирішує не Брюссель і не Берлін. Ми колись повірили, що нам вдасться і тепер віримо, що вдасться також і Україні. Однак це повинно мати для України другорядне значення. Важливішим натомість є те, чи сама Україна здатна повірити у ці можливості і провести внутрішні зміни. Якщо так, то ми охоче допоможемо і гратимемо разом в одній команді.
Ярослав Ґодун і Войцех Пшибильський
