Джерело публікації: http://culture.pl/ru/article/drug-severin
Харків, Курбас, Шекспір та світовий театр
Коли y жовтні 2014 року директорка Польського Інституту у Києві, пані Ева Фіґель, повідомила театрy "Арабески" про те, що Анджей Северин буде в Харкові і хотів би з нами зустрітися, ми відреагували досить буденно, оскільки польсько-українські проекти в театрі "Арабески" - це норма нашого існування та пріоритет у програмній діяльності. Обговорюючи між собою дату і час, ми всі: менеджери, актори, режисерка, - навіть подумати не могли, що йдеться про зустріч із тим самим АНДЖЕЄМ СЕВЕРИНОМ, у якого ми всі давно і безповоротно закохані. Ну хто не любить, скажімо, фільм "Земля обітована"? Просто для нас, занурених у прифронтову харківську буденність, той самий АНДЖЕЙ СЕВЕРИН перебував на недосяжному професійному Олімпі. Ну що актор, який працював із найкращими режисерами сучасності: Анджеєм Вайдою, Пітером Бруком, Аґнєшкою Голланд, Стівеном Спілбергом і так далі, і так далі… зустрічався на знімальних та сценічних майданчиках з такими акторами, як Даніель Ольбрихський, Леонардо ді Капріо, Катрін Деньов і так далі, і так далі… що він може робити у прифронтовому Харкові? Виявилося, що АНДЖЕЮ СЕРВЕРИНУ на нас залежить, що він глибоко переконаний у тому, що незалежність Польщі є під загрозою, допоки під загрозою є незалежність України. Тому приїхати у прифронтовий Харків у грудні 2014 року уже з виставою він сам не вважає чимось героїчним. Проте харків'яни достойно оцінили цей театральний та неймовірно людяний жест. На той момент у місті вже прозвучало декілька вибухів - перші терористичні акти, поки без жертв… На жаль, жертви будуть.
Моновистава "Шекспір forever!" - це авторський проект Анджея Северина. Його особисте прочитання різноманітних творів Шекспіра в контексті злетів та трагедій сучасної людини. Уся кар'єра Северина тісно пов'язана з Шекспіром. Ще на першому курсі у театральній школі, коли йому було дев'ятнадцять років, Юліуш Вижиковський запропонував студентам зіграти сцену своєї мрії; Северин обрав "Гамлета". Він продовжує здійснювати свої "шекспірівські" мрії. Від перших ролей у польському телевізійному театрі, які й принесли йому популярність, до сьогоднішнього Короля Ліра, що б'є рекорди відвідуваності в театрі імені Арнольда Шифмана в Варшаві. Северин зіграв неймовірну кількість ролей у найрізноманітніших п'єсах Шекспіра. У Польщі та Франції. У театрі, кіно та на телебаченні. У постановках різних режисерів. Сам був режисером. Здається, що він завжди розмірковує над черговою шекспірівською постановкою.
Колись він запросив професора Януша Майхерека до співпраці зі всіма польськими театрами і проханням розказати їм про Шекспіра. Виявилося, що Шекспір є дуже "польським" автором у тому сенсі, що його твори ніколи не зникали з польської сцени і постійно присутні в польській театральній рефлексії. Те, що Адам Міцкевич епіграфом до другої дії "Дзядів" обрав Гамлетове: "На небі та в землі є значно більше дивного й такого, про що не знають знаючі суб'єкти", що польські романтики знали тексти Шекспіра, що Виспянський написав велике дослідження про "Гамлета", говорить про те, що Шекспір посідає виняткове місце у польській театральній свідомості. Натомість український театр не так уже добре й знає Шекспіра, не прожив його, як театральне явище. Це дуже важливо. Вперше Шекспір прозвучав на нашій сцені українською мовою досить пізно, лише у 1919 році у постановці Леся Курбаса. Не тому, що ми не мали перекладів чи не прагнули постановок, а тому, що ставити на сцені класику укранською мовою було заборонено. Імперські губернатори заявляли, що українською Шекспір звучить смішно. Коли Лесь Курбас узявся за "Макбета", на українській території діяли шість різних армій, протягом року в Києві, колисці нового театру, змінилося п'ять урядів. На запитання сучасників: чому класика? - Курбас давав багато різних відповідей, зокрема наводив аргумент про те, "що це найнагальніший політичний жест, доступний сучасному театральному режисерові". Ірина Макарик пише: "Важливо не тільки те, що це значило, а й те, куди це могло завести. Курбасова робота над Шекспіром, серед іншого, декларувала право на існування українського театру як світового."
Саме тому у грудні 2014 у прифронтовому Харкові Шекспір Анджея Северина звучав особливо пронизливо. Він грав польською мовою, але йому, як і нам, як і Курбасу, залежало також на тому, щоб на українській сцені прозвучав також Шекспір у перекладах Ірини Стешенко, Віктора Ружицького, Бориса Тена, Віктора Гуменюка, Максима Рильського, Юрія Андруховича, Михайла Литвинця, Василя Мисика, Миколи Бажана. Тому до Анджея Северина долучився наш актор, Михайло Барбара, і це вже була не моновистава. Це повноцінне партнерство двох акторів та глядачів, яким також дають слово у цій виставі. І ми страшенно щасливі, що глядачі хотіли говорити і говорили: про війну, кохання, про театр "Глобус" у Лондоні, про те, куди це всіх нас може завести. Шекспір, Анджей Северин, польсько-український діалог. Уся ця магія, насправді, перетворила у той вечір маленький харківський театр на театр світовий. Звісно, ми всі аплодували стоячи і дуже довго. А Северин ніби вирішив нас усіх добити емоційно та інтелектуально, вичерпати до сліз. Він виходить на біс і читає вірш польською мовою, але говорить, що його усі зрозуміють без перекладу. Він читає "Заповіт" Шевченка і в нього самого сльози. Навіть технічні співробітники з варшавського театру стверджують, що такої вистави в них іще не було.
Акторство, баскетбол та судоку
Анджей Северин у дитинстві грав у баскетбол. Зараз він любить дивитися матчі NBA і любить Майкла Джордана. Думаю, це важливо для такого типу актора. Жест на сцені, як закидання м'яча у кошик. Головне точність. Дуже важливим є партнерство - вміння пасувати. Красива гра - це те, що об'єднує спорт і театр. Захоплення грою - також дуже важлива риса для актора. Він зізнається, що колись мало не впав у залежність від судоку. Ця японська забавка із числами, насправді, дуже добре тренує мозок і дає навички для розв'язання складніших головоломок. Наприклад, у світовій драматургії чи у створенні партитури ролі. Математичні розв'язання теж мають бути красивими, як акторська чи спортивна гра. В перекладі з японської мови «су» означає "число", "доку" має безліч різних перекладів, але в цілому означає щось одне, одиничне, цілісне. Рішення головоломки не вимагає математичних розрахунків, але потребує терпіння і здатності до логічного мислення. Акторство теж цього вимагає.
Анджей Северин: "Не можна дати визначення акторській професії. Гарантією успіху в акторстві є не інтелект. Часто навпаки, інтелект перешкоджає. Ця професія повна суперечностей. Чи не дивом є те, що коли один актор виходить на сцену, публіка замовкає, а появи іншого актора не зауважує?"
Актори, як і всі інші люди на землі, часом страждають. Северин говорить, що він настільки занурений у професію, що після кожного травматичного досвіду користався ним для свого акторства. Усі люди мають свій життєвий досвід, але тільки актори спостерігають за собою збоку, ставлять собі питання: що відбувається з моїми руками, коли я страждаю? Як я дихаю? Як реагують мої очі? Часом біль і страждання примушують кричати. Чи всі інші люди думають про таке?
Акторською абеткою Северина є знову ж таки Гамлетівське: "Хай слово погодиться з жестом, а жест зі словом. Особливо ж пильнуй за тим, щоб завжди лишатися в межах природності: все, що поза ними, суперечить цілям театру, а головними з них були й залишаються незмінно – підставляти природі дзеркало, показувати їх справжні лиця ганьбі та честі, а кожній епосі з її субстанцією – зафіксований відбиток."
У 1921 році Лесь Курбас писав про те, що "сучасний український театр - це наслідок антиукраїнського режиму: не додумана думка, не дотягнений жест, не донесений тон…" Анджей Северин зосереджений на професії. Це актор вдумливий, його жести точні, а інтонації глибокі та безпомилкові настільки, що він може без жодного гриму й перевдягання грати Джульєту та Леді Макбет. Я думаю, саме через це він став третім в історії актором - "нефранцузом", допущеним у Комеді Франсез. Він дуже уважний до мови, до сценічної мови зокрема. До інших культур та традицій. І ця любов та вимогливість до рідної мови та до себе самого зробила його поліглотом. Він вибачається перед нами за те, що не знає української, хвалить нашу польську.
Подорож довжиною у тридцять три роки
У листопаді 1964 року Северин із друзями розповсюджувавли листівки проти вторгнення військ Варшавського договру до Чехословаччини. Арешт і чотиримісячне ув'язнення. Він не любить про це говорити. Не вважає, що був на чолі протестів. Свій арешт не розцінює як серйозне випробування. Але виразна громадянська позиція та чітка політична оптика - це те, що вирізняє його серед інших акторів і сьогодні.
Оголошення військового стану у Польщі застає його в Парижі. Він був на гастролях, грав у виставі "Вони" за п'єсою Віткаци у режисурі Анджея Вайди. Северин вирішує не вертатися до Польщі. Плакав тоді, але був переконаний, що це не триватиме довше, ніж двадцять років. Ніколи не вважав себе емігрантом. Ніколи не втрачав зв'язку. Завжди знав, що повернеться.
Даніель Ольбрихський любить повторювати, що якби в них із Северином на самому початку у Франції були б машини, то, можливо, вони б стали таксистами. На щастя, машин у них не було. Треба було жити, а значить працювати. Анджей Северин тоді не володів французькою, отже, працювати над собою і ролями доводилося більше. Це його не лякало. Він завжди був налаштований на те, що працювати доведеться багато. Він говорить, що походить із простої і, радше, бідної родини, що не має прадідів аристократів та батьків високопосадовців, які могли б ззабезпечити йому майбутнє. Його родинний дім - це 27 квадратних метрів у Варшаві.
У своїй 33-річній французькій подорожі він більше здобув, ніж втратив. Були ролі в театрі і кіно. Був Пітер Брук і робота у спектаклі "Магабгарата", що об'їздив цілий світ. Спектакль тривав дев'ять годин. Над ним працювало двадцять п'ять акторів із вісімнадцяти країн світу протягом десяти місяців по дев'ять годин щоденно. Розпочинали о дев'ятій ранку: ритміка, спів, фізичні тренінги, бойові мистецтва. Робота з текстом. Коли актор увечері вертався додому, падав від утоми. "Це був досвід спільного бачення, абсолютного порозуміння, обміну енергією. У процесі роботи було дуже важко. Верхній поверх без ліфту. Зимою вода замерзала в туалеті. Щоб витримати, я старався багато їсти." Тепер на сніданок у нього мають бути мюслі, йогурт і помаранчевий сік. Він продовжує щодня читати „Le Monde”, вболіває за марсельський "Олімпік", розуміється на моді і не терпить балагану в театрі. Життя і робота на заході стали щепленням від слов'янсько-совєтського нехлюйства у професії. Головною втратою від своєї відсутності тоді у Польщі він вважає свій розрив із театральною школою, унеможливлення викладати в Польщі. Ми дуже тішилися, що на виставі "Шекспір forever!" у Харкові було багато студентів-театралів. Для них це був також чудовий майстер-клас. Не обов'язково мати викладача Северина, можна просто уважно стежити за ним на сцені, або переглядати фільми, у яких він грав.
Виявляється, що з Польщі ближе до Голівуду, ніж із Парижа. Принаймні для Анджея Северина. У 1974 році він зіграв у фільмі Анджея Вайди "Земля обітована", що був номінований на Оскара, але того року кращим іноземним фільмом стала стрічка Куросави. У 2014 Скорсезе назвав "Землю обітовану" перлиною польського кінематографу, презентуючи фільм на фестивалі "Шедеври Польського кіно" у США та Канаді. Анджей Вайда свого Оскара отримав у 2000 році за заслуги перед світовим кінематографом. Режисер не перестає любити та запрошувати Северина у свої проекти. У 1992 році Северин знявся в оскароносному французькому "Індокитаї" (1993), що також отримав "Золотий глобус" та низку інших престижних нагород.
Саме польські продюсери запропонували Анджея Северина на головну роль у "Списку Шиндлера", що у 1993 році отримав десять Оскарів та дванадцять номінацій, три Золотих Глобуси і шість номінацій, одинадцять нагород BAFTA та 13 номінацій. Кінопроби Северина зі Спілбергом на Юніверсалпікчерс тривали чотири години і Спілберг пообіцяв актору головну роль. Як відомо, пізніше режисер змінив рішення і Северин зіграв Юліана Шернера. Певна образа за незіграну головну роль, яку йому вже пообіцяли, досі звучить у голосі актора. Він вважає, що Спіберг не дотримав слова і це погано. Але на запитання чи відмовиться він від роботи з режисером, якщо така пропозиція надійде, актор сміється. Якби Спілберг не змінив свого рішення і Северин би зіграв головну роль, він напевно б отримав свого Оскара. Натомість тоді йому подзвонив Жак Ласаль, директор Комеді Франсез, і запропонував йому головну роль у "Дон Жуані" Мольєра. Попереду ще безліч головних ролей.
Після 1989 року Анджей Северин усе частіше працює в Польщі, в основному грає в польському телевізійному театрі та в кіно. Коли Ришард Перит став художнім керівником Сцени Опери та Балету Національного театру в Варшаві (1996 - 1997), він готував до відкриття Сцени після пожежі другу частину "Дзядів" з музикою Монюшка та запросив Анджея Северина на роль Пілігрима. Северин приїхав із Парижа і перед тим, як виголосити на сцені фрагмент вступу, нахилився і цю сцену поцілував. Так розпочалося його повернення до польського театру.
Звісно, він і зараз буває в Парижі, але говорить, що багети вже не ті.
Анджей Северин розповідає, що вірив колись у те, що митці можуть змінити світ. Вірив у це до моменту, коли потрапив у театральну школу. Там зрозумів, що актор має зосередитися на професії та тяжко працювати, а світ це не обходить. Світ світом, акторство акторством.
Але зараз він вважає, що купка митців мала все ж таки вплив на "Солідарність", а значить хоча б на 1% мала вплив і на політику, тобто на суспільство. Він вважає, що має польське, а не, скажімо, французьке почуття гумору. Таке, як у Мрожека, який наприкінці життя сказав, що все-таки добре, що була "Солідарність". Середовище, яке творило інтелектуальний стрижень "Солідарності", без сумніву, формувало та впливало на громадянську позицію актора. Його колеги та близькі вважають його добрим і турботливим другом. Даніель Ольбрихський пригадує, як Северин не дозволив Марилі Родович підписувати якусь протестну петицію, оскільки це б зруйнувало її кар'єру. Він сказав, що вони, актори, завжди знайдуть якусь роботу у театрі, а для співачки втратити доступ до радіо та телебачення означало б фактичне виключення з професії.
Без сумніву, Анджей Северин - великий друг України. Не дивно, що його прізвище є серед інших польських митців та інтелектуалів, які підписали відкритий лист до польського уряду з проханням про фінансову допомогу для України після перемоги Майдану. Він приїздив у Київ та Харків уже під час війни. Запровадив у Польському театрі українські вечори. Уже відбулися читання щоденників Надії Суровцевої на камерній сцені та дискусія "Інтелігенція в жорнах історії ХХ століття" за участі Оксани Забужко та професора Анджея Менцвеля, яку модерував Адам Міхнік. Попереду вечори, присвячені автобіографії Данила Шемчука та свідченням про Голодомор. У жовтні на великій сцені театр "Арабески" гратиме свій документальний триптих про найбільші українські катастрофи ХХ століття. Директор Северин обіцяє, що театр ім. Арнольда Шифмана не припинятиме польсько - української співпраці, принаймні, поки він є директором.
Він дуже не любить, коли його називають "іконою традиційного польського театру". Заперечує таке визначення. Але журналісту "Ґазети Виборчої", Томашу Кіну, якось удалося витягнути його на вулицю, щоб перевірити правдивість цієї тези. Журналіст переміг. Десять із десяти випадкових перехожих упізнали актора і визнали, що вважають його "іконою традиційного польського театру". Однак його впізнаваність не завжди працює. Якось він, поспішаючи до театру, перейшов вулицю на червоне світло. Його затримала варшавська поліція. Троє поліцейських довго з'ясовували імена його батьків та перевіряли, чи не знаходиться він у розшуку. Та насправді, найкращим тестом на популярність є готовність Анджея Северина брати участь у таких проектах, як, наприклад, трьотижнева кампанія у Сандомирі, обличчям якої він став, "Трохи культури - вчимося разом", що була присвячена комунікаціям із людьми з аутизмом, з інтелектуальними та фізичними обмеженнями.
Роль директора
Польський театр ім. Арнольда Шифмана в Варшаві є найбільшою драматичною сценою столиці. Директор Северин переконаний, що він несе відповідальність за те, щоб глядацький зал був заповнений щодня. Це театр із столітньою історією та міцними традиціями. Директор Северин, як і його попередники, творить передовсім репертуарний театр із класикою на афіші. Шекспір, Мольєр, Фредро, Виспянський, Мрожек… Директор Северин декларує свою відкритість, але категорично заявляє, що тут не гратимуть Фредро в джинсах. Але додає, що такий театр теж має місце, тільки на інших сценах. Директор Северин постійно говорить про відповідальність перед глядачем і платниками податків. Вірить у освітню функцію театру. Тому в репертуарі з'явилися вистави для сімейного перегляду та філософські ранки для дітей. З'явилася систематична програмна діяльність. Наприклад, епістолярні читання. Зі сцени звучить листування Мілоша з Івашкевичем, листи Віткаци до дружини, листування родини Гербертів. Цикл "Гості Польського театру" має на меті презентувати інші театральні ініціативи, переважно не варшавські. Театр також є дискусійним майданчиком, де постійно відбуваються дебати, вхід на які вільний для всіх. Северин також провадить поетичний салон у театрі та робить капітальний ремонт. Він зменшив кількість співробітників у театрі і нарікає на відсутність бюджету для більшої кількості прем'єр. Але на це нарікає більшість директорів театрів.
P.S. Анджей Северин вважає, що театр - це вічне мистецтво. І так, він одружений уп'яте. Усе це багато що про нього говорить.
Текст: Світлана Олешко – засновниця та керівник театру "Арабески" у Харкові. В даний момент перебуває у Варшаві в рамках Стипендіальної Програми Міністра Культури Республіки Польща Gaude Polonia.
Джерело публікації: http://culture.pl/ru/article/drug-severin
